Генезис і семантика ботанічних назв рослин на основі землеробських трактатів Катона і Варрона (дипломна робота) 005

Розміщено 20-02-10 у розділі Освіта.

СЕМАНТИКА БОТАНІЧНОЇ ЛЕКСИКИ

Слово – найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремленооформлена значеннєва одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якої є позначення, знакова репрезентація цього елемента — його називання, вказування на нього або його вираження [13, с. 612].

Значення слова існує не само по собі, а у певному співвідношенні зі значеннями інших слів. Близькі й протилежні за значенням слова уточнюють семантику слова, визначають для нього певні семантичні межі. Співвідношенням слова з іншими словами в лексичній системі мови визначається його структурне значення [19, с. 190]. Цей процес є частиною творення самих слів та набування ними певних лексико-семантичних значень. У цьому розділі буде акцентуватися  увага на творенні та перенесенні назв з уже відомих предметів на нові, що також тісно пов’язано з запозиченням слів та існує в рамках процесу, який називається номінацією.

Номінація (лат. nominatio – називання, іменування) – 1) творення і надання назв пізнаним і вичленуваним фрагментам дійсності, тобто встановлення відношення позначального і позначуваного між певною мовною одиницею і відповідним предметом (явищем, ознакою і т. ін); 2) результат цього процесу, тобто назва; 3) називання як використання вже готових найменувань у процесі мовленєвих актів.

Номінація (як процес творення назв) реалізується в мові на основі власних ресурсів і шляхом запозичення з інших мов. У першому випадку, вона здійснюється в процесах словотворення, зміни значення мовних одиниць і формування переносного значення (метонімія, метафора), лексикалізації компонентів слова, словоформи [20, с. 417; 21, с. 336].

Так, наприклад спостерігаємо те, що більшість ботанічних назв латинської мови, які розглянуті в даній роботі, ведуть свій початок від грецьких лексем, або ж інтегрувалися у словниковий склад латинської мови з інших мов, шляхом їхнього посередництва. Грецькими словами, які майже без змін увійшли до латинського ужитку є: pīsum, mēdica, līnum, cannabis, aрsinthium, сypēron, beta, coriandron, asparagus, menta, cuminum, raphanus, rapa, anisum, lapsana, squilla, spartum, mālus, fīcus, olea, prūnum, crocus, līlium, rosa, ruta, melanthion, viola, corylus, сupressus, рlatanus, murtum, serpyllum, thymum та ін.

Первинна номінація має семантичну природу і здійснюється на основі встановлення у свідомості певних відношень між уже зафіксованим у номінативному арсеналі мови фрагментарної дійсності й тим, що тільки фіксується. На поверхні мови такий процес виражається як перенесення (повне або часткове) назви вже відомого об’єкта для найменування новопізнаного або новооціненого [20, с. 418].

Номінативні засоби мови найпершими реагують на зміни в житті суспільства: у зв’язку з появою нових понять або актуалізацією певних сфер суспільного життя виникають нові номінативні одиниці [20, с. 419]. До таких номінативних структур можемо віднести флоролексему carpinusграб, яка походить від латинського дієслова carpo, ere – рвати, дробити. На основі його походження (встановлено етимологічний зв’язок з індоєвропейською дієслівною формою  *(s)k’reb[h]- – шкрябати, креслити). Можна зробити висновок, що це поняття виникло у зв’язку з новими реаліями в житті людей: або появою письма, або ж використання нового матеріалу з цією метою.

Лексис і словотворення номінацій відображає рух людського пізнання від більш до менш помітного і відомого, від наявного до нового, тобто, як етапи пізнання навколишньої дійсності, так і етапи практичного освоєння цієї дійсності [20, с. 419].

Ботанічні назви рослин, розглянуті в цій роботі можна розділити на різні номінативні групи, які ілюструють та виявляють пізнання наших предків та демонструють структурування набутого досвіду через вираження у словниковому складі мови. Серед досліджуваних слів можна виділити наступні номінативні групи (типи номінацій) флоролексем: 1) назви за зовнішньою ознакою; 2) назви за способом та місцем росту; 3) назви за призначенням, використанням та властивостями; 4) назви за кольором; 5) назви за запахом; 6) назви за смаком; 7) назви в основі яких лежить найменування тварини; 8 ) назви, пов’язані з теонімами, антропонімами та топонімами.

Перший тип номінацій назви за зовнішньою ознакою включає в себе значну частину назв рослин у багатьох мовах, адже давнім людям (так як і сучасним) було простіше співставити вже відоме та бачене, яке чітко зафіксоване в номінативному арсеналі мови. Так, у творах Катона і Варрона знаходимо назви рослин, які утворені з використанням вже відомих лексем, шляхом їх семантичного розширення, або словотворення.

Betaбуряк, очевидно пов’язується з грецькою літерою β, подібно як feniculum кріп (зменшуване від fenum – сіно) з сіном, утворене з допомогою суфікса -uculus, який є розширенням -ūlus [9, с. 65]. Основну роль у цих двох випадках відіграє характерний вигляд рослин.

Corylus ліщина, отримала свою назву через характерний вигляд своїх плодів, шкаралупа яких нагадує шолом – гр. κόρυδ.

Palmaпальма – ця лексема зберегла своє попереднє значення долоня в латинській мові. Так само як і в попередньому випадку зіграло  роль асоціативне мислення та співставлення вже готового поняття з новою об’єктивною річчю. Листя пальми має схожіть з розчепіреними пальцями людської руки, отож ця лексема розширила своє лексико-семантичне значення та надала цій рослині її теперішню ботанічну назву.

Platanusплатан отримав свою назву через широке листя, або розлогу крону. До творення цього слова долучилась грецька лексема πλᾶτύς – широкий [10, с. 185].

Спосіб та місцевість росту рослин теж були важливими чинниками у формуванні флоролексем. Таким чином, в латинській мові утворилося багато ботанічних назв, що свідчить про спостережливсіть та уважність наших предків до оточення та природи.

Vītis, походить від vieo, ēre – плести, витися; serpillum чебрець походить від грецького слова ερπιζω (ερπω) – повзти, тягнутися, що аналогічно проявилося в латинських лексемах serpo або repo – повзти; Варрон вказує, що vicia походить від vinciо – зв’язувати, прив’язувати, пояснюючи це наступним чином: Vicia dicta a vinciendo, quod item capreolos habet, ut vitis, quibus, cum susum versus serpit, ad scapum lupini aliumve quem ut haereat, id solet vincire [Varro R. R., I, 31, 5]. – Вика названа від vincire, тому що в неї як в лози є “козлики”, якими вона, виповзаючи наверх, охоплює стебло лупіна, або якої-небудь іншої рослини та за нього тримається.

Аlnus вільха може походити від кельтських слів al – при, alis – вода, lan – берег, що є цілком імовірним, тому що це дерево потребує багато вологи і зазвичай росте на берегах рік. Ця флоролексема дала початок різним топонімам та теонімам, наприклад: Alisia, Alisontia, Alisanos (можливо ім’я божества пов’язаного з деревом).

Рīnus сосна походить від кельт. pin – скеля. Це дерево зустрічається на скелястому грунті та дуже часто росте на різних урвищах і схилах.

Rōs marīnus розмарин, дослівно перекладається морська роса. Назва походить від того, що ця квітка росте виключно на морських узбережжях. На мою думку вона також може походити від характерного голубого забарвлення квітів цієї рослини.

Назви за призначенням, використанням та властивостями становлять значний лексичний шар у будь-якій мові. Ця номінація містить цікавий ілюстративний матеріал на основі лексики рослинного світу. Сюди увійшли здебільшого різні “промислові” та “харчові” рослини.

Аlicaполба містить в собі грецьку лексему αλιξ – мелений, назва пшениціtriticum походить від дієприкметника tritus – обмолочений (слов’янська пшениця, подібно, походить від давньослов’янського кореня *pъchati – товкти), що вказує на спосіб обробітку культури та приготування. Пшеницю спочатку товкли ціпами, а потім зерно молотили, щоб зробити муку.

Іuncusситник може походити від латинського дієслова iungо, ere – зв’язувати, плести, так як це був цінний матеріал для кошиків та матів, про що повідомляє Варрон: Alio loco ut seras ac colas silvam caeduam, alio ubi aucupere, sic ubi cannabim, linum, iuncum, spartum, unde nectas bubus soleas, lineas, restis, funes [Varro R. R., І, 23, 6]. – Також відведи місце для коноплі, льону, ситнику та спарти, щоб мати з чого плести сандалі для волів, батоги, мотузки та канати. Подібною є ситуація зі scirpusочерет, який пов’язують з латинським дієсловом scirpo – зв’язувати очеретом, плести.

(Н)аrundo – очерет через свою гнучкість колишеться на вітрі, тож цілком імовірним є зв’язок його походження зі староінд. ghūrnah – гойдатися, ghūrnati – колихатися, або ἀρυω – рухати, відганяти, штовхати.

Līnumльон використовувався і використовується як матеріал для тканини й отримав свою ботанічну назву від грецької лексеми λίνον – льон, яка також означає нитку, що прямо вказує на призначення даної культури.

У давнину римляни підмішували молочний сік маку до дитячої каші – pap(p)a, від чого можливо походить ботанічна назва papaver.

Одна з лікарських рослин īūniperusялівець може походити від кельт. jeneperus – колючий, або від прикметника iuvenis – молодий та дієслова pario, ere – народжувати, що пов’язане з тим, що дерево є вічнозеленим та постійно народжує нові молоді голки. На даному прикладі бачимо різну варіативність у формуванні назви дерева у відмінних народностей.

В іменнику abiēsялина, спостерігається зв’язок з індогерманським коренем abh – існувати у великій кількості, бути повним чогось. Це може бути пов’язано з численністю гілля чи хвої на дереві.

Чебрець в латинській мові має ще одну назву thymum, яка веде свої корені від старогрецького θυμος – дух, життя, гнів. Припускають, що така назва може бути зумовлена підбадьорливою та збуджувальною дією на організм людини. А якщо ця флоролексема походить від древньоєгипетського tham, що позначало ароматичну рослину, то в такому випадку її можна віднести до іншого номінативного типу.

Vērātrum чемериця походить від дієслова verto, ere – крутити, повертати. Ця отруйна рослина містить одну з найсильніших м’язових і серцевих отрут – вератрин, що зумовлює велике збудження, і як наслідок, неспокійну поведінку людини.

Походження назв за кольором найхарактерніше для квітів та різних плодових дерев, що мають ягоди.

Сrocus крокус, запозичення від гр. κρόκεος (κρόκος) – жовтий; rosa троянда може бути видозміненою формою кельт. rodd- – червоний; melanthionчорнушка, буквально чорна квітка, складається з двох грецьких слів ; arbutusсуничне дерево містить в собі індоєвропейську форму *er(e)dhu- – червоний; горобинаsorbus має початкову форму пов’зану з кольором ягід – *sor-dhos – рудий. У номінативних функціях в даному випадку були використані зовнішні ознаки плодів або квітів рослин.

Ботанічна назва laurus містить в собі кельтську лексему lauer – зелений [11, с. 8], адже загальновідомим є той факт, що це дерево вічнозелене.

Тип номінації за запахом включає alliumчасник, що виводиться з індоєвропейського *angh-slo, *ansliom – рослина із сильним запахом. Існують інші думки стосовно походження від лат. oleo, ere чи halo,ere – пахнути, чи кельт. all – пекучий або ж від гр. αλλομαι – скакати у зв’язку з ростом.

Серед назв, які пов’язані зі смаком можна поставити як allium від кельт. all – пекучий, так і латинізовану від грецьких форм лексему арsinthium: префікс ἀ- – не + ψίνθος – задоволення, приємність.

Назвами в основі яких лежить найменування тварин у творах Катона і Варрона є: apiastrum сладається з apis – бджола та astrum – зірка, що пов’язано з тим, що меліссу дуже люблять бджоли; coriandronкоріандр пов’язується з κοριαννον – середноморським словом незрозумілого походження, скорочена форма якого κοριον зазнала зближення з κορις – блощиця; lupīnumвовчий біб походить від lupus – вовк, що можливо, подібно як і в українській мові термін “вовча ягода“ позначає неїстівний плід, оскільки лупін містить в собі шкідливі алкалоїди, що заважає широкому використанню даної культури. Його постійно відмочували, щоб послабити надзвичайно гіркий смак.

Назви пов’язані з топонімами (власними назвами), антропонімами та теонімами. З цих трьох типів найпоширенішим є перший. Дуже часто назва місцевості переноситься на назву рослини, або ж навпаки, саме завдяки ареалу поширення якоїсь культури на певній території ця отримує  від неї ім’я.

Назву fīcusфігове дерево, смоковниця зустрічаємо в іменах міст та місцевостей: Fīcāna, Fīculea, Fīceliae. А. Вальде порівняв abiesялина зі скіф. Ἀβική = гр. Ὑλαία, що може вказувати на характер лісів у даній місцевості, де проживали слов’яни. Ботанічний термін сupressus (гр. κυπαρισσος) дослівно перекладається кіпрське дерево, звідки можливо це дерево було привезений до Греції та Італії.

Серед антропонімічного походження найяскравішою флоролексемою є mēdicaмідійська трава, люцерна, яка потрапила в Грецію з Персії  (Мідії) найімовірніше підчас Греко-Перських воєн.

Інша лексема, яка позначає ялівецьsābina herba є неясної етимології. Її походження може виходити від назви народу – сабіняни, а дослівний переклад трава сабінян.

До групи назв, які ведуть свій початок від теонімів у розглянутих агрономічних трактатах належить ботанічна назва mentaм’ята. Це грецьке слово походить від імені німфи Мінти, яка згідно міфу перетворилася в рослину [11, с. 214].

Деякі ботанічні назви у свою чергу самі дали топонімічні, антропонімічні і теонімічні імена. Цей процес можна проілюструвати на прикладі наступних флоролексем: quercus, від якого походить назва племені Quarquēni – дубові люди; від alnusвільха маємо Alisia, Alisontia, Alisanos (останнє, можливо є ім’ям божества пов’язаного з деревом); багато латинських власних імен походять від назв рослин: Fabius (faba), Lentulus (lens), Cicero (cicer) та ін.

Як бачимо флоролексеми знайшли своє відображення не тільки у вузькогалузевій агрономічній чи ботанічній термінології, а й у інших, здавалося б, абсолютно відмінних сферах.

Центральне місце серед номінативних одиниць належить іменнику та його еквівалентам зокрема словоформам, які включають в себе прикметники. Означення, подібно як іменники, виконують часто функцію ідентифікації одиничного об’єкта серед класу однорідних, підкреслюють яскраві, а інколи специфічні якості флоролексем. У агрономічних трактатах Катона і Варрона різноманітні назви культур, які включають в себе прикметники, які виділяють їх з-поміж однорідних об’єктів, виступаючи в ролі видових означень. Наприклад, у творі «Про землеробство» Катон перелічує вісім сортів маслин: olea conditiva – столові оливки, оскільки вони мають відмінний смак, orcis – ядро та radius – гілочка – через їхню форму, Sallentinа – від Саллентинської області, Sergiana та Colminiana – від родових імен, albicerem – біла як віск, у зв’язку з кольором, poseam – невідомого походження: In agro crasso et caldo oleam conditivam, radium maiorem, Sallentinam, orcitem, poseam, Sergianam, Colminianam, albicerem, quam earum in iis locis optimam dicent esse, eam maxime serito [Cato De agrc., 6, 1]. – На жирній та гарячій землі сади столові маслини, “ткацьку гілочку” велику, саллентинську, “ядро”, павсієву, сергієву, кальмінієву, біло-воскову; сади той сорт, який вважається в цих місцях найкращим. В якості ще одного прикладу можна навести назви різних фруктових дерев, базисною лексемою яких виступає mālus: mālum cotōneum – айва, mālum punicum (malum grānātum) гранат, mala strūtheaгоробині яблука.

В Катона зустрічаємо велику кількість топонімічних означень: Qui locus vino optimus dicetur esse et ostentus soli, Aminnium minusculum et geminum eugeneum, helvolum minusculum conserito. Qui locus crassus erit aut nebulosior, ibi Aminnium maius aut Murgentinum, Apicium, Lucanum serito [Cato De agrc., 6, 4]. – На тому місці, яке вважається для винограду найкращим та відкритим сонцю, сади дрібний амінейський виноград, “благородних близнюків”, дрібний золотистий. На жирнішому місці і над яким стоїть пара сади амінейський великий, мургентинський, апіціїв і луканський. Дані родові означення походять від назв італійських міст та провінцій: Луканська область, місто Мургентія та ін.

Як бачимо означення теж можна розділити на різні номінативні типи, оскільки вони доповнюють інформацію про рослину, визначаючи її специфічні риси та відмінності такі як колір, фізичні, топонімічні дані.

Теги:

Схожі публікації

Коментувати